Питання та відповіді!

Не можна вилікувати те, що не є хворобою. Ще 1990 року Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність з Міжнародної статистичної класифікації хвороб (це основний документ, який відображає сучасні професійні погляди медиків на те, що слід вважати розладом фізичного або психічного здоров’я). Спроби примусово змінити сексуальну орієнтацію — так звана репаративна терапія, — не досягають своєї мети, а натомість шкодять фізичному та психічному здоров'ю «пацієнтівпацієнток». У багатьох сучасних країнах дана терапія заборонена та криміналізована.

Дослідження за різними методологіями свідчать про те, що в кожному суспільстві існує від 5 до 7% гомосексуальних людей. Часто вони не живуть відкрито через страх дискримінації та фізичного насилля, як, наприклад, у консервативних суспільствах. Через це створюється враження, що в якихось країнах більше геїв і лесбійок, а в деяких менше.

В Україні не проводяться гей-паради. Натомість проводяться гей-прайди (від англійської “pride” — гідність) чи Марші Рівності — публічні заходи на захист рівноправ’я та людської гідності ЛГБТК+ людей. Марші мають на меті привернути увагу суспільства до дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті щодо ЛГБТК+ людей, актуалізувати питання та проблеми, з якими стикається ЛГБТК+ спільнота в конкретній країні. На марш виходять люди, які борються за рівні права для всіх. Серед них дуже багато гетеросексуальних людей та представників різних груп.

В Україні гомосексуальні люди страждають від насильства. З 2020 по 2024 роки центр «Наш Світ» зафіксував 291 злочин на ґрунті ненависті. З огляду на відсутність відповідного законодавства, відчуття безкарності злочинців, а також постійний страх неприйняття, постраждалі бояться звертатися до поліції чи повідомляти когось про скоєний злочин, тому про реальну кількість випадків гомофобного насилля невідомо.